Макс прийшов у клуб о пів на дванадцяту, а до першої вже встиг вирішити, що ніч вдалась. Три коктейлі, кілька шотів текіли з хлопцями з роботи, які потім розсмоктались по залу, і та приємна легкість у голові, коли здається, що будь-яка дівчина біля бару чекає саме на тебе. Бас бив так, що вібрувало в склянці. Червоне світло змінювалось синім, синє білим, і в білих спалахах люди на танцполі на мить застигали, як на фотографіях. Пахло парфумами, потом, льодом і чиїмсь вейпом зі смаком кавуна.
Він стояв, спершись ліктем на стійку, і крутив у пальцях соломинку. Бармен з татуюванням на шиї вже двічі питав, чи повторити. Макс кивав і дивився на зал, вибираючи, як вибирають у меню.
Її він помітив не одразу. Вона танцювала збоку, біля колони, трохи окремо від юрби, і рухалась так, ніби музика грала тільки для неї, а решта залу просто випадково опинилась поруч. Коротка чорна сукня, висока, тонкі бретельки, глибокий виріз. Довге темне волосся вже злиплось на скронях від спеки. Коли вона повернулась спиною, тканина обтягнула дупу так, що Макс відпив більше, ніж збирався.
Але зачепило його інше. Вона не дивилась ні на кого. Хлопці підходили до неї двічі, поки він спостерігав, і обидва рази вона, не перестаючи танцювати, щось коротко казала, і вони відходили з однаковими ображеними обличчями.
Він узяв два шоти й пішов.
— Привіт. Можна пригостити?
Вона зупинилась і роздивилась його спокійно, від обличчя до кросівок і назад, не поспішаючи, як роздивляються річ у вітрині, яку, можливо, й не купиш. Очі в неї були світлі, майже сірі, і в синьому світлі здавались зовсім прозорими.
— Ти вже пригостив, — кивнула на шоти. — Тільки текілу я не п’ю.
— А що п’єш?
— Те, що вибираю сама.
Вона забрала в нього обидва шоти, поставила на найближчий столик між чужими келихами й пішла до бару. Макс постояв секунду і, сміючись сам із себе, пішов слідом.
Вона замовила два негроні. Заплатила сама, хоч він уже діставав телефон.
— Лера, — сказала вона, коли бармен поставив склянки.
— Макс.
— Макс, — повторила вона так, ніби пробувала слово на смак і ще не вирішила, чи подобається. — Ти завжди так дивишся на людей? Наче вони вже твої?
— А як я дивлюсь?
— Як хлопчик, який думає, що він тут головний.
Він засміявся, бо не знав, що відповісти. Вона не засміялась.
Говорити було майже неможливо. Вони перекидались короткими фразами, нахиляючись одне до одного, і щоразу, коли вона говорила йому у вухо, Макс відчував її дихання на шиї й запах: щось гірке, з нотою диму. Вона торкалась його, коли хотіла: пальцем по передпліччю, долонею на груди, щоб відсунути, коли він підходив ближче, ніж вона дозволила. А потім сама притягла його за ремінь, і її стегно лягло йому між ніг.
Цілувалась вона так само, як говорила. Вона вела. Коли він спробував перехопити, притиснути її до колони, Лера просто взяла його за підборіддя двома пальцями, відвела голову на кілька сантиметрів і подивилась йому в очі.
— Повільніше.
І поцілувала знову, вже як хотіла сама: глибоко, неквапно, з язиком, із гірким присмаком негроні. Макс відчув, як у джинсах стало тісно за кілька секунд. Його рука ковзнула на її дупу, стиснула. Лера тихо мугикнула йому в рот, але руку не скинула, тільки накрила своєю долонею і притиснула сильніше, так, ніби це вона його рукою керує.
— У мене номер навпроти, — сказав він їй на вухо. — Готель через дорогу.
— Знаю цей готель. — Вона трохи відсторонилась. — Там дзеркало в ліфті і погане світло.
— Ходімо?
Вона дивилась на нього довго, секунд п’ять, які в клубі тягнуться як хвилина. Потім допила негроні одним ковтком і поставила склянку на стійку.
— Ходімо. Але спершу дещо скажу. Не тут.
На вулиці було холодно, пахло мокрим асфальтом після вечірнього дощу. Біля входу курили охоронці й компанія дівчат у куртках поверх суконь. Таксі стояли в два ряди з увімкненими аварійками. Світлофор на переході блимав жовтим, бо вночі його вже нікому не треба було. Лера йшла на підборах рівно, наче й не пила, і не тримала його за руку. Він ішов на пів кроку позаду й сам це помітив.
Готель навпроти був з тих, де стоять квіти на рецепції й нікого немає за стійкою після другої. Скляні двері роз’їхались, усередині пахло ароматизатором і пилом від килимів. Ліфт приїхав одразу.
Дзеркало там справді було на всю стіну, а світло жовте й погане, як вона й казала. Двері зачинились, і Макс потягнувся до неї, але Лера поклала долоню йому на груди й зупинила.
— Сьомий, — сказав він.
Вона сама натиснула кнопку. Ліфт рушив.
— Слухай уважно, бо я повторювати не буду. — Голос у неї був рівний, навіть трохи веселий. — Я транс. У мене є член. Мабуть, більший за твій. — Вона дивилась йому в очі в дзеркалі, не на нього, а на його відображення. — Якщо це проблема, натиснеш на перший, повернешся до бару, і ми більше ніколи не побачимось. Мені не образливо. Якщо йдеш зі мною, то вирішую я. Усе.
Макс мовчав. Ліфт повз між третім і четвертим. Він чув, як гуде трос. У голові водночас було кілька речей. Алкоголь, який усе спрощував. Гордість, яка казала, що він не з тих, кого можна так розвести. Стояк, який нікуди не зник, і це було найдивніше. І цікавість, гостра й неприємна, як голод, про який не хочеш знати.
Він подивився на кнопку першого поверху. Потім на неї.
— Чому ти мені кажеш?
— Бо я не люблю, коли мене потім звинувачують у тому, що хтось сам хотів. — Вона усміхнулась уперше за весь вечір по-справжньому. — Шостий. У тебе ще поверх.
Він не натиснув.
Двері відчинились на сьомому. Лера не вийшла, стояла й чекала, поки він скаже.
— Іду, — сказав Макс. Голос трохи сів.
— Голосніше.
— Я йду з тобою.
— Хороший, — сказала вона й вийшла першою.
У номері горіло тільки світло з ванної, вузька жовта смуга на килимі. Штори були не засунуті, і внизу через дорогу світилась вивіска клубу. Крізь подвійне скло долітав бас, глухо, як серце за стіною. Макс зачинив двері, повернувся, і Лера одразу притиснула його спиною до стіни. Сильно, долонею в груди.
— Руки за спину.
Він засміявся, але вона не сміялась, і він заклав руки за спину.
Вона цілувала його повільно, наче мала на це всю ніч, і водночас розстібала йому ремінь, одним рухом, впевнено, як свій. Джинси з’їхали до колін. Вона просунула руку в білизну, обхопила його член і стиснула, не ласкаво, а оцінюючи.
— Твердий, — сказала вона йому в губи. — Навіть після ліфта. Цікаво.
Він видихнув, і вона відпустила.
Лера відступила на крок, зняла через голову сукню й кинула на крісло. Під сукнею були тільки тонкий чорний ліфчик і більше нічого. Макс побачив її член. Він висів між стегон, уже напівтвердий, товстий, з темнішою голівкою, і з кожною секундою, поки Макс дивився, піднімався вище. Вона стояла спокійно, давала роздивитись, навіть трохи розставила ноги.
— Дивись, — сказала вона. — Я сказала дивись, а не відводь очі.
Він дивився. Відчував, як горить обличчя, як пульсує власний член у повітрі, і не міг зрозуміти, що з цього соромно, а що ні.
— На коліна.
Він став. Килим був жорсткий, пахнув хімчисткою. Лера підійшла впритул, і її член опинився просто перед його обличчям, тепер уже зовсім твердий. Вона взяла його в руку, повільно провела кілька разів від основи до голівки, і на кінчику виступила прозора крапля.
— Ти ще ніколи?
— Ні.
— Тоді слухай мене. Відкрий рот. Язик униз. Зуби сховай.
Він зробив. Вона поклала голівку йому на язик і на секунду просто залишила так, щоб він відчув вагу і смак, солонуватий, теплий, зовсім не такий, як він уявляв, коли взагалі щось уявляв. Потім запустила пальці йому у волосся й стиснула біля потилиці.
— Губами. Повільніше. Ось так.
Вона рухала його голову сама. Неглибоко спочатку, дозволяла звикнути, потім трохи глибше, і ще, і щоразу трималась на кілька секунд довше, ніж йому було зручно. Він давився, відсахувався, і тоді вона відпускала рівно настільки, щоб він вдихнув, і знову тягла до себе. Слина текла по підборіддю, капала йому на футболку.
— Подивись на мене.
Він підняв очі. Вона дивилась зверху, спокійно, трохи насмішкувато, і від цього погляду його член смикнувся сам собою.
— Ти бачиш себе? — Вона кивнула на шафу з дзеркальними дверцятами збоку. Макс скосив очі й побачив: він на колінах, зі спущеними джинсами, з її членом у роті, а вона тримає його за волосся. — Пів години тому ти думав, що вибираєш мене біля бару.
Він застогнав, з членом у роті, і вона засміялась уперше за весь цей час.
— Хороший. Ще трохи глибше. Дихай носом.
Вона тримала його так довго, що коліна почали боліти, а щелепа нити. Потім витягла член повільно, і нитка слини потяглась від його губ до її голівки. Лера витерла її великим пальцем і провела ним по його нижній губі.
— Роздягайся. Усе. І на ліжко, раком.
Він завмер. Вона чекала, нічого не кажучи, і в цій тиші він чув бас з клубу і своє дихання.
— Можеш піти, — нагадала вона спокійно. — Двері там же.
— Я не піду.
— Тоді чого стоїш?
Він роздягся. Руки трохи тремтіли, і футболка застрягла на голові, і це було смішно, але вона не сміялась, просто дивилась. Ліжко було велике, з білим простирадлом. Він став на коліна, потім на руки.
— Коліна ширше. Прогнись. Ні, не так. — Вона підійшла ззаду й натиснула долонею йому на поперек, поки спина не вигнулась так, як вона хотіла. — Ось так. І голову вниз.
Макс уткнувся лобом у простирадло. Він ніколи не був таким відкритим перед кимось. Повітря з кондиціонера торкалось шкіри там, де його ніколи ніщо не торкалось, і від цього хотілось сховатись і водночас не рухатись.
Позаду клацнув замок клатча. Він почув, як вона відкручує кришку.
— Ти що, носиш із собою...
— Я завжди знаю, куди йду, — сказала вона. — На відміну від тебе.
Холодна змазка впала йому між сідниць, і він здригнувся. Лера розмазала її пальцями, повільно, по колу, не поспішаючи. Потім натиснула одним пальцем.
— Видихни.
Він видихнув, і палець увійшов. Відчуття було дивне, тісне, чуже. Він стиснувся, і вона одразу ляснула його по сідниці, несильно, але дзвінко.
— Розслабся. Я ж сказала видихнути, а не тиснути.
Вона рухала пальцем повільно, вглиб і назад, давала звикнути, потім додала другий. Розводила їх, повертала, і Макс дихав у простирадло часто й гаряче. А потім вона зігнула пальці всередині, натиснула кудись, і його тіло вигнулось само, а з горла вирвався звук, якого він від себе ніколи не чув.
— О, — сказала вона задоволено. — Ось воно де.
Натиснула ще раз. І ще. Його власний член, що висів під ним, смикався, і на простирадло впала крапля.
— Подивись, як ти течеш від двох моїх пальців, — сказала вона тихо, майже лагідно. — А в клубі такий був упевнений.
Він не відповів. Він не міг відповісти.
Вона витягла пальці. Він почув, як вона вилила ще змазки, тепер на себе, як ковзнула рукою по члену. Потім ліжко прогнулось під її колінами. Вона стала позаду, взяла його за стегна, і він відчув, як голівка притиснулась до нього, тверда, гаряча, набагато більша за два пальці.
Вона не входила. Просто тримала.
— Скажи, чого хочеш.
Він мовчав. Обличчя горіло так, що, здавалося, пропалить простирадло.
— Макс. — Вона ляснула його по сідниці, тепер сильніше. — Я не чую.
— Хочу... — Голос зламався. — Хочу, щоб ти мене трахнула.
— Хто кого?
— Ти мене.
— Хороший хлопчик.
Вона ввійшла повільно. Набагато повільніше, ніж він чекав, міліметр за міліметром, і щоразу, коли він напружувався, зупинялась і чекала, поки він видихне. Було тісно, трохи боляче, а потім біль став чимось іншим, повнотою, від якої не було куди подітись. Коли вона увійшла до кінця і він відчув її стегна на своїх сідницях, Макс застогнав у голос.
— Ось так, — сказала вона. — Тепер ти мій.
Перші рухи були довгі й повільні. Вона виходила майже повністю і поверталась, і з кожним разом він відкривався більше. Потім вона знайшла кут, той самий, що й пальцями, і почала бити туди, рівно, вперто, і в Макса підігнулись руки. Він упав на лікті.
— Я не дозволяла лягати.
Вона схопила його за волосся на потилиці й підтягнула вгору, змусила знову стати на руки. Тримала так, за волосся, як за вуздечку, і трахала вже швидше. Шкіра ляскала об шкіру. Ліжко стукало спинкою об стіну, і десь у сусідньому номері хтось глухо постукав у відповідь. Лера засміялась і не зменшила темп.
— Хай слухають.
Вона ляснула його по сідниці, потім по другій, і він стиснувся навколо неї, і вона видихнула крізь зуби.
— Ще раз так зроби.
Він зробив.
— Розумний.
Вона відпустила волосся, перевела руку на потилицю й притисла його обличчям у простирадло, а другою тримала за стегно, і тепер входила глибоко й жорстко, як хотіла. Макс стогнав у подушку, не соромлячись уже ні голосу, ні себе. Його член тер об простирадло, твердий до болю, і від кожного її поштовху щось усередині підходило ближче до краю.
— Лера... я зараз...
Вона зупинилась одразу. Повністю, в ньому, нерухомо.
— Ні.
Він застогнав майже жалібно.
— Ти кінчиш, коли я скажу. Не раніше. Зрозумів?
— Так.
— Так, що?
Він не знав, що вона хоче почути. Вона чекала.
— Так, Леро.
— Уже краще.
Вона рушила знову, повільно, і тепер навмисно оминала те місце, ходила поруч, дражнила, поки він не почав подаватись назад сам, насаджуватись на неї, шукаючи.
— Подивіться на нього, — сказала вона, ніби в кімнаті хтось був. — Сам на член лізе.
Від цих слів його кинуло в жар, і він не зупинився. Вона дала йому так рухатись хвилину, може, більше, а потім знову взяла за стегна й повела сама, рівно в ту точку, раз, другий, третій. Він знову підійшов до краю, і вона знову зупинилась. Потім ще раз. Після третього разу Макс уже не міг говорити, тільки дихав і стогнав, і тремтів руками.
— Перевернись, — сказала вона й вийшла з нього.
Він перекотився на спину. Лера підхопила його під коліна, розвела їх і підтягнула його до себе, як їй було зручно. Голівка знову притиснулась до нього, і цього разу вона ввійшла одним довгим рухом, дивлячись йому просто в очі. Макс відкрив рот, але звуку не було. Так виходило глибше, і тепер він бачив усе: її обличчя, як вона прикушує губу, коли входить до кінця, як під тонким ліфчиком здіймаються груди.
— Руки за голову. І не смій себе торкатись.
Він заклав руки за голову. Його член лежав на животі, твердий, мокрий, і ніхто його не торкався. Лера закинула його ноги собі на плечі, вперлась долонями в ліжко по боках від його голови й почала трахати його зверху, рівно й глибоко, не відводячи погляду.
— Дивись на мене. Очі не закривай.
Він дивився. Кожен поштовх бив у те саме місце, і він знову підходив до краю, тільки тепер його член ні до чого не торкався. Була тільки вона, всередині. Рука сама поповзла вниз, і Лера одразу перехопила зап’ясток і притисла назад до подушки.
— Я сказала ні.
— Леро... я так не зможу...
— Зможеш. Саме так. Кінчиш від мене, і більше ні від чого.
Вона пришвидшилась. Її стегна ляскали об його сідниці, ліжко знову застукало об стіну, і цього разу ніхто з сусідів не відповів. Його член підскакував на животі від кожного поштовху, і Макс відчув, як усередині щось збирається, не там, де звичайно, а глибше, важче, звідти, куди вона била. Він не встиг попередити. Оргазм накрив його без жодного дотику, так, що він вигнувся під нею, що потемніло в очах. Сперма виривалась довгими ударами, на живіт, на груди, аж до ключиць, і він стогнав зірвано й довго, а вона не зупинялась, трахала його крізь це, поки він не обкінчався весь і не обм’як, мокрий, липкий, із тремтячими ногами в неї на плечах.
— Подивись на себе, — видихнула вона. — Навіть рукою не торкнувся.
Він ще не оговтався. Груди ходили ходуном, руки так і лежали за головою, перед очима пливло. Лера зробила ще кілька поштовхів, різких, коротких, і раптом видихнула крізь зуби. Вийшла з нього, переступила колінами вище і стала навколішки над його обличчям. Узяла себе в руку.
— Відкрий рот.
Він відкрив, ще не до кінця розуміючи.
— Язик. Не закривай очі. Дивись на мене.
Вона кінчила. Він побачив, як напружився її живіт, як вона на мить закусила губу, і перший струмінь ударив йому на язик. Другий на губи й підборіддя. Третій вище, на щоку й вії. Вона направляла сама, не поспішаючи, і останні краплі впали йому просто в рот. Він кліпнув і проковтнув.
— Я цілилась саме туди, — сказала вона трохи хрипко.
Потім стало тихо. Тільки бас із клубу внизу, кондиціонер і їхнє дихання.
Лера провела пальцем по його щоці, зібрала краплю й піднесла до його губ.
— Злизуй.
Він злизав. Смак був солоний, теплий, і його це вже не лякало.
Вона нахилилась і поцілувала його, глибоко, повільно, з язиком, так, щоб її смак лишився в них обох. Він відповів, не відвертаючись. Рука сама лягла їй на спину.
— Тепер втечеш? — спитала вона йому в губи.
— Ні, — сказав він. І трохи подумавши: — Завтра, може, буде дивно. Зараз ні.
— Завтра буде завтра, — сказала вона й лягла поруч, на бік, обличчям до вікна.
Він лежав, весь липкий, і дивився в стелю, на якій рухались відблиски вивіски з клубу. Червоне, синє, біле. Пів години, година тому він стояв там біля бару з соломинкою і вибирав. Він хотів подумати про це щось розумне і заснув раніше, ніж встиг.
Прокинувся він від світла. Штори так і лишились відсунуті, і сірий листопадовий ранок лежав на ліжку, на зім’ятому простирадлі, на його голих ногах. Клуб навпроти стояв темний, з вимкненою вивіскою, і виглядав удень звичайною облупленою будівлею. Двірник згрібав під входом розбиті склянки.
Лери в ліжку не було. Він різко сів, і тіло нагадало про ніч одразу: тупо, глибоко, так, що він видихнув крізь зуби й не міг вирішити, неприємно це чи ні.
Вона сиділа в кріслі біля вікна, вже одягнена, в ту саму чорну сукню й чиюсь велику куртку, яку він не пам’ятав. Волосся зібране, обличчя вмите. Пила каву з готельного паперового стаканчика й гортала телефон.
— Доброго ранку, — сказала вона, не підводячи очей. — Ти хропеш.
— Ти... давно встала?
— Годину тому. — Вона допила каву, підвелась і поставила стаканчик на підвіконня. — Сніданок унизу до десятої. Тобі треба поїсти.
Він не знав, що сказати. Усі слова, які в нього були, стосувались іншого життя, де він був головний біля бару.
Лера підійшла до ліжка, нахилилась і поцілувала його в лоб коротко, як цілують когось, кого добре знають. Потім пальцем підняла його підборіддя.
— Не думай забагато. Тобі не личить.
Двері тихо клацнули за нею.
На тумбочці біля його телефону лежала паперова серветка з логотипом клубу. Номер телефону, написаний чорною підводкою для очей, і під ним два рядки рівним, трохи гострим почерком:
«Якщо наважишся — напиши. Правила ті самі».
Макс довго тримав серветку в руці. Потім узяв телефон, відкрив нові контакти й завис над полем для імені.
За вікном через дорогу двірник закінчив згрібати скло, сперся на мітлу й закурив.
Коментарі