← До каталогу

Співбесіда

офісбосспівбесідамінет~7 хв
Співбесіда
Дарк Сторі

Ти сидиш на краю стільця вже кілька хвилин і намагаєшся тримати спину рівно. Кабінет великий, світлий, за панорамним вікном місто в денному світлі. На столі майже нічого: закритий ноутбук, чашка з недопитою кавою, телефон екраном донизу. А він — навпроти. Сорочка біла, верхній ґудзик розстібнутий, рукави закочені до ліктів, так що видно зап’ястя і передпліччя. Голос низький, рівний, без поспіху. Коли він каже «розкажіть коротко про себе», у тебе по спині пробігають мурашки. Ти відповідаєш завченим текстом: попереднє місце, обов’язки, чому вирішила змінити роботу. Слова виходять спокійно, але всередині щось тремтить і стискається. Він красивий. Не просто приємний на вигляд — той тип, від якого хочеться одночасно відвести очі і дивитись довше. Щелепа чітка, погляд прямий і уважний, і коли він ледь помітно усміхається куточком губ, тобі стає тепло внизу живота просто від цього руху.

Ти закінчуєш говорити. Він киває, перегортає твоє резюме, яке лежить перед ним, і раптом каже:

— Встаньте.

Ти підводишся. Ноги трохи ватяні, спідниця облягає стегна.

— Покрутіться. Повільно. Хочу подивитись.

Ти слухаєшся. Спочатку впівоберта, потім повністю, відчуваючи, як тканина спідниці натягується на сідницях, коли повертаєшся спиною. Блузка сидить щільно, груди помітні навіть під нею. Ти відчуваєш його погляд — не швидкий, оцінюючий, а повільний, уважний. Він затримується на грудях, ковзає нижче — по талії, на стегна, на сідниці, коли ти стоїш до нього спиною. Тобі має бути ніяково. Натомість у животі розливається тепло, і ти ловиш себе на думці, що тобі подобається, як він це сказав. Коротко. Без пояснень і без усмішки. Просто «покрутіться». І ти крутишся. Коли знову повертаєшся обличчям, він дивиться тобі в очі кілька секунд, потім киває.

— Добре. Сідайте.

Ти сідаєш. Коліна зведені, долоні на них. Ти відчуваєш, що трусики вже трохи вологі, і це бентежить сильніше, ніж сам факт, що він тебе розглядав. Він відкидається на спинку крісла, дивиться на резюме, потім знову на тебе.

— Де працювали останнім часом і що саме входило в обов’язки?

Ти розповідаєш детальніше. Документи, організація зустрічей, листування з клієнтами, кава, іноді допомога з презентаціями. Він слухає, іноді киває. Коли ти закінчуєш, він мовчить кілька секунд, потім каже тим самим спокійним голосом:

— Посада хороша. Зарплата три тисячі доларів на місяць, офіційний контракт, графік з дев’ятої до шостої, без переробок у вихідні. Але є додаткові обов’язки. Мені потрібно, щоб секретарка допомагала скидати напругу протягом дня. І мене цікавить, наскільки ви в цьому вправні.

Ти мовчиш. У голові ще крутиться цифра «три тисячі» і слово «офіційний», а він продовжує, ніби говорить про звичайні умови контракту:

— Основна частина цих обов’язків — це ваше вміння робити мінет. Треба вміти і повільно, щоб розслабити після довгого дня, коли вже нікуди не треба бігти, і дуже швидко — щоб встигнути між зустрічами, коли є лише кілька хвилин. Тому зараз проста перевірка. Без зайвих розмов.

Він бере телефон зі столу, розблоковує, відкриває таймер і ставить п’ять хвилин. Кладе телефон екраном догори так, щоб цифри було добре видно і тобі, і йому.

— Час пішов. Якщо встигнете довести справу до кінця за ці п’ять хвилин — робота ваша. Якщо ні — дякую за те, що прийшли, і можете йти.

Ти сидиш і дивишся на нього. У вухах шумить. Три тисячі доларів. Нормальний графік. Кабінет світлий. І він — цей голос, який досі викликає мурашки, ці руки на столі, цей погляд, який кілька хвилин тому повільно ковзав по твоїх грудях і сідницях, поки ти крутилась перед ним. Тебе приголомшує, як прямо і спокійно він це сказав. Жодного натяку, жодної усмішки, яка б зробила це жартом. Просто умова. Ти відчуваєш, як між ніг стає тепліше і пульсує, і думка «просто встати, сказати дякую і піти» чомусь не збирається в чітке рішення. Ти дивишся на таймер. 4:52. Цифри вже біжать.

Ти ковтаєш. Руки лежать на колінах і трохи тремтять. У голові одразу кілька думок: це ненормально, це занадто відверто навіть для такої зарплати, але робота справді хороша, і він дивиться так, ніби вже знає, що ти не відмовишся одразу. Ти згадуєш, як тобі сподобалось виконувати його коротке «покрутіться» — без заперечень, без питань. Зараз теж щось схоже. Ти ще раз дивишся на таймер. 4:37. Потім на його руки. Потім нижче, на те, як він сидить — спокійно, ноги трохи розведені. Ти відчуваєш, як твоє дихання стало глибшим.

Ти підводишся. Стілець тихо скрипить по підлозі. Ти обходиш стіл збоку, не відриваючи погляду від екрана його телефону. 4:21. Цифри зменшуються рівно і невблаганно. Він не рухається, нічого більше не каже, тільки спостерігає. Ти зупиняєшся біля його крісла, між його колін, і ще секунду стоїш так, дивлячись на таймер. 3:58. Часу мало. Дуже мало. У голові ще б’ється думка, що це божевілля, що треба розвернутися і піти, але ноги вже самі підгинаються. Ти опускаєшся на коліна на м’який килим. Спідниця задирається, блузка натягується на грудях. Ти дивишся вгору на нього — він не всміхається, просто спостерігає, — і одразу тягнешся до його ременя.

Пальці трохи тремтять, коли розстібаєш пряжку і ширінку. Ти спускаєш штани разом із білизною рівно настільки, щоб дістати член. Він іще м’який, теплий, важкий у долоні. Довго не думаєш. Просто відкриваєш рот і береш його глибоко, одразу, наскільки виходить. Губи обхоплюють стовбур, язик притискається знизу. Ти відчуваєш, як він починає твердіти просто в роті — швидко, відчутно. Головка набрякає, стовбур товстішає, розтягує губи сильніше. Ти ковтаєш слину навколо нього і починаєш рухати головою.

Таймер. Ти кидаєш погляд убік. 3:21. Треба швидше. Ти береш глибше, ніс майже торкається його живота, горло стискається навколо головки. Він тихо видихає, але не стогне. Ти випускаєш майже до кінця, облизуєш щілину, знову ковтаєш. Одна рука обхоплює основу і починає дрочити в ритм рухів голови, друга ковзає нижче, масує яєчка — обережно, але наполегливо, перекочує їх у долоні, злегка тягне. Ти відчуваєш, як вони підтягуються.

У голові лише цифри і відчуття. 2:47. Він уже повністю твердий, товстий, пульсує на язику. Ти прискорюєшся. Слина тече по підборіддю, по стовбуру, по твоїх пальцях. Ти думаєш: якщо кінчить — ковтати чи ні? Краще ковтнути. Щоб не розмазати по обличчю, щоб виглядало акуратніше. Щоб він побачив, що ти доводиш до кінця. Але часу мало, і ця думка миготить і зникає. Ти знову береш глибоко, затримуєшся, ковтаєш навколо нього, поки рука швидко дрочить те, що не вміщається.

1:12. Ти піднімаєш очі на таймер і відчуваєш, як серце б’ється десь у горлі разом із його членом. Треба ще швидше. Ти прибираєш руку зі стовбура, кладеш обидві долоні йому на стегна і починаєш трахати себе його членом по-справжньому. Глибоко. Жорстко. Голова рухається швидко, горло приймає головку знову і знову, ти давишся, очі сльозяться, але не зупиняєшся. Слина хлюпає, тече по шиї. Ти чуєш, як його дихання стає важчим. Він кладе руку тобі на потилицю — не тисне сильно, просто тримає.

0:23. Останні секунди. Ти насаджуєшся на нього до самого горла, носом у його шкіру, і залишаєшся так, ковтаючи і стискаючись. Потім знову — швидко, глибоко, без пауз. 0:08. Ти вже майже не дихаєш. Тільки береш і береш. Сигнал таймера різко пищить у тиші кабінету.

Ти готова застогнати від розчарування — не встигла. Але в ту ж секунду відчуваєш, як його член сильно пульсує в горлі. Він тихо, хрипло стогне і кінчає. Глибоко. Гарячі поштовхи б’ють прямо в горло, тобі навіть не треба думати, ковтати чи ні — він кінчає так глибоко, що все йде саме. Ти ковтаєш рефлекторно, поки він виливається, поки його стегна злегка тремтять під твоїми долонями. Кілька довгих секунд. Потім пульсація слабшає.

Ти повільно випускаєш його. Член ще твердий, блищить від слини і залишків. Ти облизуєш стовбур від основи до головки, збираєш усе язиком, береш у рот іще раз і висмоктуєш останнє. Потім обережно заправляєш його назад у білизну і штани, застібаєш блискавку і ремінь. Підводишся. Ноги тремтять. Витираєш підборіддя тильною стороною долоні і сідаєш на своє місце навпроти нього. Спідниця знову на колінах. У роті солоно, горло трохи саднить.

Він дивиться на тебе. Дихає ще трохи важче, ніж до цього, але голос такий самий рівний.

— Завтра о дев’ятій.

Ти киваєш. У голові тільки одне: він кінчив через секунду після сигналу. Чи зарахує? Але він уже сказав «завтра». І ти сидиш, відчуваючи, як між ніг мокро і пульсує, і думаєш, що, мабуть, зарахував.

Авторська історія «Нічних історій». Копіювання без дозволу заборонене.