Андрій уже третій день спав погано. Телефон крався під подушку навіть уночі: то короткий гудок, то тиша після гудка, то повідомлення без підпису — лише сума і дата. Дата була позавчорашня. Сума від погляду не зменшувалась.
Гроші він брав не в банку. У банку хоч папірці і графік. Тут був чоловік на ім’я Ігор і його «хлопці», і розмова від початку йшла без зайвих ввічливостей. Андрій тоді думав, що встигне. Завжди так думав. Поки не перестав.
Дзвінок у двері був короткий. Два удари. Без домофона, без «відкрий, це я». Він і так знав.
У вічку стояли двоє. Ігор — років сорок, плечистий, куртка незастібнута, погляд спокійний, наче зайшов по сіль. Поруч молодший. Денис, якщо Андрій правильно пам’ятав з однієї короткої зустрічі біля під’їзду. Худіший, швидший на руку, з кільцем на пальці й таким обличчям, якому вже байдуже, чи тебе зневажають.
Андрій відкрив. Зачинені двері лише відтягували те саме.
Вони ввійшли, як у себе. Ігор зачинив, ключ повернув двічі й забрав — не кинув на полицю, саме забрав. Денис пройшов на кухню, сів на край столу, окинув поглядом брудну чашку, попільничку, роздрукований папірець із сумою.
— Ну, — сказав Ігор. Не питав. Констатував.
— Немає, — відповів Андрій. Горло було сухе. — Післязавтра зарплата. Можу віддати частину. Не все.
Денис тихо засміявся, без веселощів.
— Післязавтра тебе на тій роботі може вже не бути. Один дзвінок — і кадри дізнаються, з ким ти водишся. А сестра в Ужгороді теж нічого не знає, правда? Гарна дівчина. Шкода їй нерви псувати.
Андрій стиснув кулаки в кишенях.
— Сестру не чіпайте.
— Тоді не вчи нас, як нам працювати, — спокійно сказав Ігор. — Сьогодні. Або інший варіант. На тиждень тиші.
— Який варіант?
Ігор подивився на нього довго, майже з цікавістю.
— Ти бабник. Ну, був. Дружина пішла, тепер інколи хтось ночує. До хлопців тебе ніколи не тягнуло. Я правильно розумію?
Андрій мовчав. Цього вистачило.
— Отож, — кивнув Ігор. — Тому цей варіант тебе добре навчить платити. Людині, якій соромно, потім легше віддавати гроші. І мовчати теж легше.
Денис уже розстібав ремінь. Без театру. Як відкривають теку. Андрій відступив до холодильника, поки лопатки не вперлися в дверцята.
— Ні. Я цього не робитиму.
— Зробиш, — сказав Ігор рівно, без підвищення. — Або зараз їдемо не звідси. Їдемо до сестри. Потім на твою роботу. Потім сусідам через двері розкажемо, скільки ти винен і кому. Або стаєш тут, на цій плитці, на коліна. Два члени. До кінця. Ми виходимо. Ти живеш далі ще сім днів. Вибирай швидко. Ми не будемо тут ночувати.
У голові миготіло все підряд: поліція, крик, удар, втеча сходами. Він навіть прикинув відстань до ножа на магніті біля плити і одразу відкинув. Ножем він нікого тут не втримає. Руки порожні. У квартирі тихо. За стіною хтось слухав телевізор — сміх долинав глухо. Сестра досі думала, що він просто «трохи закрутився з кредитом».
Ігор не кричав. Якби кричали, можна було б кричати у відповідь. А так стояли двоє на його кухні і спокійно пропонували вибір, якого насправді не було.
Він опустився на коліна. Стояти далі було вже не про гідність, а про дурість. Коліна вдарилися об плитку глухо. Почув власний видих і зненавидів його — такий самий здався, як тоді, коли підписував першу розписку.
Плитка холодила крізь джинси. На столі ще пахло ранковою кавою. Денис дістав член просто навпроти його обличчя — не до кінця твердий, важкий, з темною головкою, з запахом шкіри й мила. Андрій ніколи не був так близько до чужого чоловічого тіла. Усе життя це було «не про мене». Тепер — прямо перед губами.
— Ближче, — сказав Денис. — Рот відкриєш сам. Зуби сховаєш. Якщо вкусиш — тиждень згорає, і ми їдемо далі по списку.
Андрій нахилився. Запах ударив різко, близький, живий. Секунду тримав губи стуленими, ще чіпляючись за думку, що це можна якось обійти. Не можна було. Розтулив рот — і головка лягла на язик одразу: тепла, солонувата, чужа. Тіло сіпнулося назад само. Денис поклав долоню йому на потилицю. Не вдарив. Просто тримав, щоб не було куди дітися.
— Не рвись. Дихай носом. Язик м’який. Ти ж не вперше щось береш до рота. Працюй.
Андрій узяв глибше. Губи розтягнулися незручно — не так, як він звик цілувати жінок. Слина зразу зібралася під язиком і не встигала сходитись. Заплющив очі — Ігор одразу цокнув язиком.
— Очі. Хочу бачити, що ти розумієш, чий хуй у тебе в роті.
Андрій відкрив очі. Перед ним живіт Дениса, край футболки, темна доріжка волосся. Денис почав коротко рухати стегнами: не до горла ще, по роту, мокро, розмірено. Зуби двічі зачепили шкіру. Денис шикнув і сильніше вп’явся пальцями у волосся.
— Зуби. Ще раз зачепиш — зустріч зі сестрою перенесемо на сьогодні. Язиком навколо. Ось так. Не роби з себе мерця.
Андрій обвів вінчик. Смак став густішим. Слина вже тягнулася з кутика губ на підборіддя і падала на футболку темною краплею. Звук вийшов мокрий, соромний, занадто голосний для маленької кухні. Денис видихнув важче — перший справжній звук, що йому добре — і подався глибше. Головка вперлася в піднебіння, потім нижче. Андрій захлинувся. Горло стиснулося саме. Очі защипало — не від жалю, від нестачі повітря.
Спробував відсунутися долонею в стегно Дениса. Той не відступив, лише трохи вийняв, дав вдихнути, і знову зайшов.
— Давиться і не кидає, — сказав Ігор майже задоволено. — Для такого, як він, нормальний старт. Не плач. Ще навіть глибоко не почали.
Помінялися без розмов. Денис вийняв, блискучий від слини, і відступив. Ігор розстібнув штани спокійніше. Член у нього був товстіший, з широкою головкою, уже повністю твердий. Ліг Андрієві на нижню губу і зупинився.
— Сам. Відстрочку даєш не тим, що тебе силоміць пхають. А тим, що береш.
Андрій ненавидів, як слухняно відкрився рот. Узяв Ігора глибше, бо хотів, щоб це швидше скінчилось — і одразу зрозумів: швидше не буде. Ігор не рухався. Стояв над ним і дивився, поки Андрій сам почав ворушити головою — незграбно, волого, з тим хлюпанням, якого ніколи не хотів чути від себе.
Слина стекла на шию, під комір футболки. Коліна вже нили. А в штанях діялося те, від чого захотілося провалитися крізь підлогу.
Він стояв.
Не одразу зрозумів. Потім зрозумів так ясно, що стало гірше за сам мінет. Член налився сам, терся об білизну, реагував на ритм, на смак, на пальці у волоссі. Тіло відреагувало швидше, ніж голова встигла вигадати виправдання.
Денис помітив першим. Усміхнувся коротко — злісно й весело.
— Ти диви. Натурал набряк. Два хуї на кухні — і вже тісно в джинсах.
Ігор глянув вниз і хмикнув.
— Звичайно набряк. Рот зайнятий, голова порожня, кров пішла вниз. Витягай. Нехай не пріє. І якщо вже стоїть — хай собі начищає. Нам не завадить. Йому буде соромніше. А з сорому люди потім платять рівніше.
Андрій мотнув головою, не випускаючи члена з рота — лише мокрий звук замість «ні». Ігор узяв його за підборіддя й вийняв сам.
— Або штани знімеш сам. Або знімемо ми і ще й на телефон знімемо. Знову вибирай. Ти сьогодні багато вибираєш.
Андрій розстібнув ґудзик пальцями, які майже не слухались. Блискавка з’їхала. Член вискочив твердий, червоний, уже мокрий на кінці — його власний доказ, що тіло більше не на його боці. Сором ударив сильніше за гіркоту в роті. Обхопив себе долонею і завмер, ніби без руху цього не буде.
— Рухай, — сказав Денис. — В такт. Як смокчеш — так і собі дрочи. Хочу бачити, як боржник себе гладить, поки нас обслуговує.
Андрій почав. Короткі рухи знизу вгору. Головка висковзувала з пальців блискуча, чутлива так, що перші рухи були майже неприємні. Одночасно знову взяв Ігора в рот. Виходило рвано: як тільки брав глибоко — рука на собі збивалася; як тільки дрочив рівніше — рот ставав мілкішим. Слина вже була скрізь — на підборідді, на зап’ясті, на плиті біля ноги стільця. Крапля з його власного члена впала на плитку між колін.
Рука знала ритм краще, ніж голова хотіла визнати. Не смак. Не коліна. А те, що тілу було не байдуже. Що з кожним вологим звуком унизу живота збиралося тісніше. Що він уже не міг сказати собі — стоїть від страху. Страх не робить ось так мокрою головку і не змушує стегна сіпатися в власну долоню.
Вони поставили його між собою. Ігор ззаду тримав за волосся і направляв то на Дениса, то на себе. Андрій переходив з одного на другого: облизав головку, взяв глибше, відпустив, повернув голову, знову відкрив рот. Губи опухли швидко. Підборіддя блищало. Щоки нили від того, як довго тримав рот широким.
Ігор інколи зупиняв його долонею на лобі і просто проводив членом по губах, по щоці, по слині на підборідді — не стільки для задоволення, скільки щоб Андрій не забував, де він і навіщо. Денис був нетерплячіший: як тільки отримував рот, одразу йшов глибше, коротшими поштовхами, поки в Андрія не починали сльозитись очі.
— Тримай руку, — нагадав Ігор, коли помітив, що Андрій завмер на собі. — Не смій зупинятися. Як кинув себе — значить, вирішив, що тиждень тобі не потрібен.
Андрій знову стиснув себе. Долоня вже була мокра. Кожен рух видавав його сильніше за будь-який звук з горла. Сором і збудження більше не стояли окремо — одне підживлювало друге. Чим гидше було дивитися на власну руку, тим твердішим він лишався.
Очі почервоніли: горло кілька разів закривали повністю і тримали, поки він не починав дрібно труситися. Тоді виймали, давали один рваний вдих — і знову клали на язик уже іншого.
Денис раптом вийняв і вдарив його членом легко по щоці. Не сильно. Просто щоб присоромити.
— Дивиться в підлогу, а кулак працює як треба. Не прикидайся трупом, Андрію. Ти зараз не жертва в кіно. Ти чоловік на колінах, який купує собі час ротом і при цьому сам собі начищає. Хоч чесно це зроби.
Провів головкою по його щоці, залишив мокру смугу.
— Ще вранці думав, що тільки з жінками. А зараз сам собі начищає, поки мої яйця на його підборідді. Скажи, Андрію, смачно тобі?
Андрій мовчав. Ігор смикнув волосся.
— Поки рот вільний — давай словами.
— Ні, — видихнув Андрій. Голос вийшов сиплий і чужий.
— А стоїш чого тоді? Від «ні» так стоїть?
Не відповів. Кулак на власному члені рухався швидше, ніж він хотів би визнати. Стегна самі подавалися в долоню. Внизу живота збиралося туге, ганебне тепло — те саме, яке він знав із жінками. Тільки тепер воно росло від чужого члена на язику і від голосу над головою.
Ігор знову зайшов йому в горло і залишився там. Андрій хапав повітря носом, вільною рукою вчепився Ігорю в стегно. Сльози пішли самі, без ридання — просто тіло більше не справлялося. Коли Ігор відпустив, Андрій закашлявся, слина вдарила на підлогу, і Денис одразу зайняв рот, не даючи зібратися.
— Тиждень коштує ось цього, — сказав Ігор уже хрипліше. — Не обіцянок. Горло до кінця. І щоб кінчив собі на плитку при нас. Хочу бачити, що тобі не тільки гидко. Гидота, від якої стоїш — найкраща гарантія, що завтра не кинешся всім розказувати.
Андрій дрочив уже відкрито. Кулак хлюпав. Головка потемніла, натягнулась. Розумів, що близько, і ненавидів це розуміння. Денис тримав його за потилицю і коротко, часто рухав стегнами. Яйця били в підборіддя.
— Зараз кінчу тобі на язик, — сказав Денис. — Проковтнеш. Покажеш порожній рот. Потім Ігор. Потім можеш кінчати собі. Не раніше. Зрозумів?
Андрій промичав щось навколо нього. Денис прийняв це за згоду.
Кінчив раптово, глибоко, без «зараз». Гаряче вдарило в горло. Частина пішла вниз одразу, частина лишилася на язику — гірка, густа, чужа. Андрій вдавився, але Денис тримав, поки не викачав останнє. Потім вийняв і великим пальцем відтягнув йому нижню губу.
— Язик. Так. Решту проковтни.
Андрій проковтнув. Горло смикнулося. Смак сів глибоко і не збирався йти.
Ігор не дав паузи. Зайшов одразу, уже на межі, і використав його рот швидко, без жалю до ритму. Андрій більше не думав, як треба. Тримав рот відкритим, язик плазом і собі начищав уже майже повільно — бо швидше означало кінчити раніше, ніж дозволили.
Ігор кінчив йому на язик і на губи. Біле стекло з кутика рота на підборіддя, на футболку. Андрій проковтнув знову, уже не чекаючи команди. Команда вже сиділа в тілі. Ігор провів головкою по його губах і витиснув останню краплю.
— Тепер ти. На плитку. Хочу бачити. Руку не прибирай, поки не витиснеш усе.
Андрій заплющив очі й кінчив майже одразу, як йому дозволили прискоритись. Оргазм прийшов короткий, жорсткий, ганебний — з низьким звуком, якого він у собі не впізнав. Сперма вдарила на плитку між їхніми черевиками, на пальці, на край власного коліна. Ще два-три судорожні рухи рукою, уже майже болісні, і все. Тіло тряслося дрібними хвилями. У голові порожньо. Лише пульс і смак у роті.
Хотів одразу сховати себе назад у штани. Пальці не слухались. Член ще сіпався в долоні, надчутливий, мокрий. Ігор носком черевика відсунув його зап’ястя, щоб було видно.
— Так і сиди. Не витирай. Нехай полежить. Щоб завтра, як полізеш у кишеню по телефон, згадав, чим закінчилась сьогоднішня розмова про «післязавтра».
Ще кілька секунд просидів на колінах із відкритим ротом і членом у руці. Двоє над ним застібалися спокійно, як після звичайної роботи.
Ігор поклав ключ на стіл, поверх папірця із сумою.
— Сім днів. Післязавтра — частина. Через тиждень — решта. Якщо знову порожньо, наступного разу розмови про рот уже не буде. Буде гірше. І не на цій кухні. Сестрі теж привіт передамо. Ти мене почув?
Андрій кивнув. Горло дерло.
— Голосом.
— Почув.
Денис нахилився, підвів йому підборіддя двома пальцями, оглянув мокрий рот, наче перевіряв роботу.
— Для натурала зійде. Як знову захочеш тиждень — штани зніматимеш сам. Бо стояв сьогодні так, ніби не вперше про це думав.
Вони вийшли так само, як зайшли. Двері зачинилися. Андрій ще довго сидів на кухні на колінах — встати одразу не виходило. Плитка липла до шкіри. На ній сохло те, що він виплеснув сам. У роті стояв чужий смак.
Пізніше умився над раковиною холодною водою. Тричі. Сполоснув рот, поки щелепа не заболіла. Смак не пішов. У чорному склі духовки було видно червоні очі, опухлі губи, мокрий комір. Витер плитку паперовим рушником і викинув його одразу — наче разом зі сміттям можна було винести з кухні те, що щойно тут було.
Сів на стілець і довго дивився на ключ, який Ігор повернув. Звичайний ключ від його дверей. Лежав на папірці із сумою.
Через сім днів грошей знову могло не бути. Він це знав уже зараз, сидячи з дертям у горлі й тремтінням у стегнах.
А коли двері вже зачинилися і шантаж на хвилину відступив, тіло все ще пам’ятало ритм. Вагу на язику. Голос над головою. І рука, якою він щойно кінчив на плитку, дрібно тремтіла не лише від огиди.
Андрій закурив над раковиною і зловив себе на короткій брудній думці, яку одразу обірвав: що буде, якщо через тиждень знову не збере. Не додумав. Залишив дим і тишу. Але думка вже встигла побути в голові. Сьогодні він заплатив не тільки ротом — віддав їм і те, як його тіло вміє здаватися.
Коментарі